"Заповіт"(1845), Тарас Шевченко. Слухаємо українське!

На початку листопада 1845 року поет сильно застудився. Тараса Григоровича забрав до себе у Переяслав друг, лікар Андрій Козачковський. Він діагностував у поета запалення легенів. Шевченко почувався дуже зле. Двадцять третього жовтня 1845 р., Шевченко поскаржився у листі до А. Г. і Н. Я. Родзянків, що дуже простудився: “С того времени, как приехал я в Миргород, ни разу ещё не выходил из комнаты, и ко всему этому ещё нечего читать. Если бы не Библия, то можно было бы с ума сойти”. А. О. Козачковський у спогадах залишив такий рядок: “Іноді він читав Біблію, відзначаючи місця, що вражали особливою величчю думки; на жаль, ця Біблія під час пожежі згоріла”. У мене немає сумніву, що, говорячи словами поета, “Святая Біблія” лежала у тяжко хворого Шевченка під рукою, коли на Різдво, 25 грудня 1845 р., він написав свій безсмертний “Заповіт”: На щастя, через два тижні письменник одужав. У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., вірш нелегально поширюється у рукописних списках, зокрема, в колі кирило-мефодіївців та близьких до них осіб. Під час арешту кирило-мефодіївців список «Як умру, то поховайте...» відібрано у В. М. Білозерського. На сьогодні маємо близько 500 перекладів пісні пісень українського генія 147 мовами народів світу. (із інтернету)