Ой хмелю ж мій хмелю

Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький, Де ж ти, хмелю, зимував, що не розвивався? Ой сину ж мій, сину, сину молоденький, Де ж ти, сину, ночував, що й не роззувався?» «Перезимував же хміль в зеленій ліщині, Ночував я, мамо, в молодой дівчини. Перезимував же хміль в зеленій діброві, Ночував я в молодиці, що чорнії брови. В Катерини, ненько, в Катерини, любко, В Катерини на перині, сизая голубко». «Ой сину ж мій, сину, все по ночах ходиш, Жалуються молодиці, що ти шкоду робиш». «Таки буду ходити, таки буду робити, Було б тобі, моя мати, було б раньше женити». «Ой синку мій, синку, чи ж я боронила? Було б тобі женитися, як я говорила: «Оженись, синку, оженись, небоже, Та не бери удови, не дай тобі, боже. Бо в удови серце - як зимнеє сонце: А хоть воно як нагріє, то холодний вітер віє. А возьми ж ти дівчину, бідну сиротину,- Буде тебе шанувати, як малу дитину: Бо в дівчини серце - як літнєє сонце, Хоть воно хмарнесеньке, та таки теплесеньке».