Дипломатичне право

Дипломатичне право – один із стародавніх інститутів міжнародного права. Дипломат – це термін грецького походження і походить від словосполучення слів ді (два) і плом (дощечка) і означає дощечку з текстом, яка підтверджує повноваження дипломата. Джерела дипломатичного права. Враховуючи стародавність інституту, дипломатичне право являє собою величезний міцно усталений корпус джерел, регулюючих діяльність дипломатів: звичаї, багатосторонні і двосторонні договори, а також національне законодавство. Звичаї у дипломатичному праві досить розгалужені та об’ємні. До них, наприклад, відноситься дипломатичний етикет, у звичаях містяться деякі принципи дипломатичного права, наприклад, принцип розумної кількості дипломатичного корпусу. Головним письмовим джерелом дипломатичного права є Віденська конвенція «Про зовнішні зносини» 1961 року, у якій закріплені головні положення даного інституту. Двосторонні угоди містять у собі особливості правового положення дипломатів у державах, які домовляються, наприклад, вони можуть збільшувати об’єм дипломатичних привілеїв ті імунітетів. Національне законодавство містить норми, що підтримують дипломатичне право на рівні окремої держави, наприклад, підвищує кримінальну відповідальність для громадян, які здійснюють замах на осіб з особливим міжнародно-правовим статусом (дипломатів). Функції дипломатичних представництв. Функції – це те, чому існують ці органи за межами своєї держави. Базуючись на Конвенції 1961 року, можна виділити наступні функції...