Основні джерела міжнародного права

Договір. У Статуті про це джерело права написано буквально так: «міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, точно визнані державами, які сперечаються». Тут йде мова про письмове джерело, про яке точно відомо, що держави, між якими йде суперечка, визнали його юридичну силу. Це джерело може називатися по різному: договір, конвенція, пакт, протокол і т.д. Найважливішим є те, щоб цей документ був легалізований, тобто мав юридичну силу. Тобто у договору, як джерела міжнародного права, є дві сутнісні ознаки: писемність (формальна визначеність) і визнання. Договір як джерело міжнародного права є настільки важливим на сьогодні, що через нього виникла ціла галузь міжнародного права - «Право міжнародних договорів». Ця галузь регулює три найважливіші аспекти існування міжнародних договорів: порядок укладення, припинення дії та тлумачення. Міжнародний звичай. У Статуті про звичай сказано так: «міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної правовою нормою». Основна ознака звичаю в тому, що суб&міжнародного права не фіксують його письмово. Він не є формально (письомово) легалізований, як, наприклад, у випадку з договором. Наявність звичаю виводиться в кожному конкретному випадку ретроспективно (з поглядом в минуле) - сторони суперечки «завжди так чинили». Існують дві можливості створення звичаю: мімезис і креатив. Мімезис (буквально: наслідування) - це ситуація, в якій держави в спілкуванні одна з одною наслідують поведінку інших держав.